Резорбція кістки в слідстві втрати зубів
Частина кістки верхньої та нижньої щелепи, в якій розміщуються зуби, називається альвеолярним гребенем. Після втрати (видалення) зубів залишаються лунки, в яких раніше і розташовувалися корені зубів. Якщо ці лунки залишаються незаповненими, то альвеолярний гребінь поступово розсмоктується. Особливо швидко відбувається цей процес, коли в результаті хронічного запалення вже втрачена одна або дві стінки лунки зуба. Альвеолярний гребінь стає тонкий як лезо ножа.
Цей процес зменшення тканин, названний резорбцією, має серйозні наслідки для здоров’я і зовнішнього вигляду. Якщо резорбція кістки ще не почалася, можна запобігти цьому процесу, заповнивши лунку кістки після видалення спеціальним матеріалом, який почне регенерувати нову фішку і запобіжить резорбції.
Кісткова пластика давно і часто використовується у відновлювальній та реконструктивній хірургії черепно-лицевої ділянки: при вроджених деформаціях, посттравматичних і постонкологічних реконструкціях, і з великим успіхом, незважаючи на те, що умови не завжди ідеальні.
Виходячи з цього, цілком логічно, що кісткова пластика, призначена для відновлення простої резорбції кістки при адентії, не повинна викликати особливих складнощів, звичайно, якщо дотримуватися всіх правил реконструктивної хірургії.
Можливість фіксації імплантів як на верхній, так і на нижній щелепі залежать, в першу чергу, від кількості та якості кістки в ділянці відсутніх зубів.
Якість кістки – один з найважливіших факторів прогнозу в імплантології.
Кількість кістки в області адентії не завжди сприяє достатній фіксації імпланта і довговічності конструкції на ньому. Особливо це стосується верхньої щелепи, де протипоказання, пов’язані з атрофією самої кістки, стають ще більш важливими через якість губчастої кістки і наявності анатомічних перешкод (синуси, носові порожнини, різцевий канал).
У всіх цих випадках (і вони далеко не виключення) єдиним виходом є кісткова пластика.
Показання до остеопластики
Нижня щелепа з недостатньою кількістю кістки для фіксації імплантів
Кісткова пластика застосовується в тих випадках, коли в передбаченній імплантацією області немає достатньої кількості кістки для довговічною фіксації імплантів. Такі несприятливі умови можна спостерігати в усіх зонах адентії, за винятком області підборіддя, де, навіть використовуючи дуже короткі імпланти, досягається прекрасна фіксація імплантів, завдяки відмінному (кортикальному) якості кістки.
На верхній щелепі ситуація зовсім інша: наявність анатомічних перешкод на верхній щелепі (носові порожнини, синуси), легко резорбована кістка, яка часто ускладнює нормальну фіксацію імплантів. Ці несприятливі умови і пояснюють показання до кісткової пластики. На нижній щелепі через неможливість поставити імпланти в бічному секторі можна і потрібно робити такі операції, але не потрібно забувати, що саме якість кістки дуже рідко не дозволяє домогтися гарної фіксації навіть при використанні дуже коротких імплантів. Безумовно необхідно правильно розраховувати жувальну навантаження і вектор розподілу жувальних сил.
Залежно від типу, розміру і локалізації кісткової атрофії альвеолярного відростка можна визначити їх різні клінічні форми:
Горизонтальна резорбція – зменшення товщини альвеолярної стінки, яка перетворюється в тонку пластинку, зберігши при цьому достатню висоту;
Вертикальна резорбція – спостерігається після травматичного видалення зубів, призводить до втрати висоти альвеолярного відростка;
Змішана резорбція – зустрічається найчастіше, коли є одночасне зменшення товщини і висоти альвеолярного гребеня.
Віртуальне планування остеопластики нижньої щелепи
Звичайно, при цьому тактика і хірургічний підхід відповідають конкретній анатомічній формі:
Одинична форма – коли спостерігається кістковий дефіцит в області єдиного зуба. Найчастіше вона зустрічається в районі центральних різців і виникає в результаті травми. При плануванні імплантологічного лікування обов’язково потрібна кісткова основа, для забезпечення гарної естетики;
Сегментарна форма – найчастіше доводиться відновлювати дистальні області альвеолярного відростка;
Повна форма – полягає у відновленні всієї верхньої щелепи.
Особливе місце займає планування операції при відсутності премолярів і молярів на верхній щелепі. Єдиний вихід – підняти дно гайморової пазухи (синус-ліфт), збільшити і зміцнити кісткову основу, тобто створити умови для розумної і довговічною імплантації, тим самим з самого початку виключаючи невиправданий ризик і небажані ускладнення.
Віртуальне планування установки імплантів на щелепу з попередньою кістковою пластикою
Кінцевий результат планування кісткової пластики з подальшою імплантацією нижньої щелепи
На закінчення хочеться відзначити, що кісткова пластика на сьогоднішній день давно вже не є екстремальною хірургією. Існує безліч різних технік, які підтвердили свою необхідність в щоденній клінічній практиці протягом багатьох років. Кісткова пластика для верхньощелепних синусів – відпрацьована і надійна хірургічна маніпуляція, після якої післяопераційний перебіг – дуже легкий.
На сьогоднішній день в нашій клініці техніка кісткової пластики продумана і відпрацьована до найдрібніших деталей, застосовується з великим успіхом, відновлене здоров’я і повністю змінене життя багатьох наших пацієнтів.