vnchs

Міогімнастика спрямована на лікування дисфункцій СНЩС

Захворювання скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС) являють собою величезний діапазон станів, пов’язаних з розладами, оро-фациальним, головним болем і болями в області шиї. Клініцистам необхідні надійні діагностичні критерії для достовірної оцінки стану пацієнтів та клінічні керівництва для лікування кожного окремого клінічного випадку.

Багатофакторна етіологія дисфункцій пояснює величезний діапазон тактик ведення пацієнтів із захворюваннями СНЩС і відсутність консенсусу щодо лікування пацієнтів.

Вкрай важливо підійти до кожного пацієнта, використовуючи індивідуальну і комплексну стратегію лікування, яка з часом може бути змінена в залежності від динаміки симптомів у пацієнта.

У більшості випадків слід планувати тільки оборотні (консервативні) методи лікування дисфункцій СНЩС, через те, що більшість пацієнтів мають короткочасні симптоми. Важливо, що молоді люди демонструють сильніший біль, який, однак, не погіршується з віком і може навіть наступати спонтанна ремісія.

З біомеханічної точки зору, нижню щелепу потрібно розглядати як точку прикріплення м’язів, що закривають нижню щелепу, які повинні бути збалансовані внутрішньосуглобовими компонентами, м’язами антагоністами та оклюзійними співвідношеннями.

Модель хронічного болю, який використовується для розуміння етіології, патологічної фізіології та лікування дисфункцій СНЩС, включає комплекс біомеханічних даних пацієнта, об’єднаних з психологічними та психосоціальними факторами, які спільно і викликають відчуття болю і є унікальними та специфічними для кожного пацієнта.

Таким чином, не існує єдиного, унікального, ізольованого фактора, який би дав розуміння того, як лікар вибирає алгоритм лікування або як пацієнти реагують на тривале лікування. Саме цей факт сприяв появі величезної кількості різних концепцій і досліджень з дуже різними результатами.

Однак, всі ці дослідження продемонстрували, що ті пацієнти, які скаржаться на біль, функціональні обмеження, парафункціональні звички та біль в інших частинах тіла, — демонструють важчий і триваліший перебіг дисфункцій СНЩС.

Призначення вправ міогімнастики як вибору лікування вимагає від клініциста не тільки знань анатомії м’язів з точки зору їх форми, типу, функції та розташування (початок і прикріплення), але також і знань біомеханіки ураженого суглоба. Розуміючи це, можна розробляти та призначати необмежену кількість вправ.

Отже, метою вправ на розтягнення і розслаблення є зменшення болю, шляхом збільшення місцевого кровотоку в м’язах. Ці вправи також дозволять поліпшити еластичність м’язів і, як наслідок, — збільшити діапазон руху.

Координаційні вправи поліпшують функцію м’язів щелепи, рухливість і біомеханіку, відновлюючи синхронність рухів нижньої щелепи.

Вправи на зміцнення — перешкоджають рецидиву дисфункції.

Такий поділ вправ на групи необхідно лише з дидактичною метою, тому що вправи призначені для цілих груп м’язів, а не для певних м’язів або ситуацій. Наприклад, скорочення однієї групи м’язів автоматично призводить до розтягування її антагоністів і навпаки.

Навчання пацієнта того, як виконувати вправи та лікарський контроль правильності такого виконання — дуже важливе для зменшення помилок і збільшення ймовірності лікування дисфункції СНЩС.

Приємного перегляду.

З побажаннями здоров’я, Лариса Дахно

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>